Небайдужі серця

5
Ваша оценка: Нет Средняя: 5 (1 голос)

Звичайне життя... Ми працюємо, зустрічаємося з друзями, святкуємо дні народження, весілля, їздимо відпочивати у вихідні. Здається, все добре, все як завжди, нічого незвичного не відбувається... Але менш як за тисячу кілометрів від Житомира кожного дня проливається кров, майже кожного дня гинуть люди, які захищають Україну, тобто нас з вами. Чиїсь діти або батьки під обстрілами «градів» і мінометів, інколи без їжі та води. Але вони не здаються, бо розуміють, що ворог не зупиниться на завоюванні тільки цієї території, він піде далі.

Хіба в цій ситуації можна залишатись осторонь, бути байдужими? Брати та сестри церкви «Заповіт Ісуса Христа», як і багато інших житомирян, намагаються зробити і свій вклад в наближення перемоги: відвідують поранених воїнів у шпиталі, передають їжу, одяг, гроші. Також намагаються фінансово допомогти тим, хто потребує кошти на лікування, протезування чи реабілітацію. Їх постійно відвідують і підтримують молитвою віруючі нашої церкви.

Ось, що розповідає Марія, одна з сестер милосердя, що навідують поранених вояків у шпиталі щотижня:

- Кожну неділю о 15:00 ми збираємося в церкві і йдемо до шпиталю. Ми розмовляємо з пораненими, молимося за них. Якось зайшли в палату, де лежав молодий чоловік, який був поранений в живіт. Познайомились, він назвався Юрою. У нього дома залишились дружина та двоє діток, які чекають на тата. Ми молилися за нього, і Господь почув нас, чоловік швидко одужав і поїхав додому. Але Юрій мріяв повернутися туди, де зараз іде війна, і продовжити воювати за Україну разом із своїми друзями. В іншій палаті лежали двоє молодих хлопців, які служать у нас в Житомирі. Один родом з Донецька, а другий - із Луганської області. Разом з ними ми молилися за їхні сім`ї, щоб Господь зберіг життя, щоб на нашій землі не проливалася безвинна кров. У цю неділю у шпиталі було багато поранених. Ми розповідали їм про любов Бога, про Ісуса Христа, який віддав своє життя за наші гріхи і пролив свою кров. І у нас є надія, що Господь не залишить Україну, але дасть сили вистояти і пошле нам Своє спасіння. У солдат на устах з’являється радість, а у серцях віра. Всі вони бажають скорішого одужання та повернення до друзів, які воюють в АТО, щоб разом з ними захищати нашу землю. Господь завжди приходить вчасно і ніколи не запізнюється. Він нам дає силу і віру в нашу перемогу. Ми завжди молимося, щоб Бог беріг всіх воїнів та їхні родини, зцілював тілесні і душевні рани. У поранених укріплюється віра в майбутню перемогу. Кожного разу ми даруємо їм Нові Заповіти та брошури з порадам священика. Нехай Бог рясно благословить вас і завжди буде з вами!

Церква допомагає і тим, хто саме зараз знаходиться у зоні АТО. Розповідає Алла, чоловік якої вже декілька місяців знаходиться в зоні АТО і виконує обов’язки військового капелана:

- У цьому місяці ми купили для допомоги у АТО два автомобіля "Фольксваген", це була ініціатива мого чоловіка. Участь у придбанні авто взяли ми, брати з нашої церкви, інші волонтери. Зібрали більше як за місяць кошти на одне авто. Мій чоловік познайомився через інтернет з волонтером з іншого міста і розповів йому, для чого потрібен автомобіль. Коли ми приїхали купувати автомобіль в це місто, волонтер запросив зустрітися. Яке ж було наше здивування, коли він дістав з кишені гроші і просто благословив на авто! Грошей повністю вистачило ще на один автомобіль - і за це ми дякуємо нашому Господу! Зараз обидва автомобіля використовують в зоні АТО, вони їздять і виконують важливі завдання, допомагають в усьому: поранених перевезти, посилки зустріти та на інші потреби.

Можна почути багато свідоцтв різних людей, які вже повернулись з війни, чи навідують своїх рідних у відпустках, як вони відчувають, що молитви рідних, які залишились вдома, допомагають їм вижити. Вони розповідають, як їх підбадьорюють листи, що вони одержують від своїх рідних та від зовсім незнайомих людей, які вони читають в часи, коли обстріли призупиняються. Вояки відчувають підтримку всієї країни, коли волонтери загрозою для власного життя доставляють в зону війни машини з продуктами харчування, одягом, військовими приладами тощо.

Кожен з нас може задати собі питання – а що я можу зробити для людей, які, жертвуючи своїм життям, дають нам можливість жити, любити, працювати? Я можу допомогти, починаючи з небайдужої щоденної молитви, з допомоги, яку можу робити по своїй силі.

Ми один народ, одна країна, незалежно від того, в якій частині нашої України живемо чи за яку політичну силу віддаємо свій голос. І в єдності наша сила!

 

Віталіна Царук

Прес-центр церкви "Заповіт Ісуса Христа

 

Категория: