70 років пробудження у Південній Кореї

5
Ваша оценка: Нет Средняя: 5 (1 голос)

З проповіді Володимира Ільчука, єпископа и старшого пастора церкви «Осана» (м. Рівне) в церкві «Заповіт Ісуса Христа» (м. Житомир) 06.12.2015

Рівно півроку тому я стояв на цій сцені і просив вашого благословення на поїздку до Кореї, куди запросили з України п’ять священиків, які є главами об’єднань різних конфесій – баптистів, п’ятидесятників і харизматів. І ви були такі великодушні, що благословили мене не тільки словом. І я щиро дякую за вашу участь в цій подорожі, і хотілось би дати звіт про свої спостереження і поділитись своїми переживанням. Моя ціль з’єднати свідоцтво з посланням. Хай поможе нам Бог!

На фото: Голова Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів України Валерій Антонюк; Віктор Танцюра, пастор церкви євангельських християн; Василь Химич, голова громадської організації «Об'єднання християн-військовослужбовців України», підполковник у запасі; Томас, полковник, капелан, корейський місіонер, який організував цю подорож; Валерій Алимов, пастор, директор Місіонерського центру об'єднання церков «Українська Місіонерська церква»; Володимир Ільчук, єпископ и старший пастор церкви «Осана».

Я бачив в житті локальні пробудження. А тут – всезмінююче пробудження цілої нації, країни, всього регіону. В 50-х роках в Кореї було покоління, яке взяло це пробудження. Потім піднялось покоління, яке це пробудження витримало, розвило, донесло до всіх сфер. І тепер стоїть покоління, яке відчайдушно бореться за те, щоб це пробудження не згасало.

За два тижні, що я перебував у Кореї, списав три зошити. Трошки складно було вести хроніку подій, бо кожен день був дуже насичений. Для нашої команди день починався о четвертій годині ранку, а закінчувався об одинадцятій вечора. Кожного дня ми перебували у трьох містах країни, по Кореї літали літаками, їздили потягами, автівками.

Південна Корея невелика країна за площею, приблизно шоста частина України, але населення має більше 51 млн. людей. Ми відвідали офіси семи головних євангельських конфесій корейського християнства. Нам демонстрували семінарії, школи, вищі навчальні заклади, будинки для людей похилого віку, офіси церков. Також ми зустрічалися з політиками, воєнними на дуже високому рівні. І все – в неймовірно високому темпі.

Хочу охарактеризувати сутність корейського християнства:

1. За 70 років в країні відбулась радикальна зміна в культурно-релігійному напрямку. Корея – це крайня східна азійська культура, релігією якої під впливом Китаю та Японії був буддизм. Але ця релігія була абсолютно усунута з території Кореї, з свідомості людей, з її нової культури. І прийшло радикально виражене християнство – в мисленні, культурі, історії. Там християнство відбулось!

Я відвідав сорок країн світу, але тільки в Кореї я побачив натуральну демонстрацію солі і світла. Християнство Кореї дійсно просолює суспільство. Вища освіта, культура поведінки в сім’ї, суспільстві, виробництві наповнена натуральним християнством.

В нас теж християнством просякнуте суспільство. В самі невідповідні відносно християнства місця зайди – і ти побачиш знак християнства. Але часто це не присутність, а релігія.

2. Духовна культура в контексті культури сучасного світу. На початку двадцятого століття в світі було тільки дві статі – чоловіча і жіноча. А сьогодні спеціалісти нараховують вже п’ять статей, навіть не три. Ще нові ідеї про походження світу, нові концепції, коли людина формує себе, як Бога. В Кореї це непомітно, бо середня школа прохристиянська абсолютно. При чому середні школи в Кореї – це наші санаторії і будинки відпочинку для багатих корпорацій. Вони завжди за містом, завжди безпечні на всіх рівнях. Відносини між вчителями та учнями теж християнські.Дивуєшся, що це загальна середня школа.

В храмі – все активне життя суспільства. Багато середніх шкіл працюють прямо в церкві. В храмі влаштовані ясла, дитячий садок. Тут же розвивають таланти дітей.

Храми не закриваються зовсім – ні на ніч, ні в будні дні. Їх життя схоже на мурашник, який увесь час у русі. В одній церкві показали шістдесят кімнат, де проходять домашні групи. Там зустрічаються люди в декілька змін. Десятки кімнат, де по декілька раз на день збираються люди і спілкуються, радяться! В них дуже розвинута форма спілкування один на один. Це коли на три місяці людина, яка вже трохи навчена, посвячує себе другій людині, яка тільки починає свій шлях віри. За три місяці людина вже може виговориться, проявити свою сутність і змінитись.

3. Достоїнство і смиренність. Право і відповідальність. В Кореї я помітив, що чим вище достоїнство людини, тим смиренніше вона себе поводить. І це так кидається в очі! Бо коли нам кажуть, що це міністр сидить, а там прокурор, то вони ніяк не відрізняються від інших людей. Ніякої демонстрації, ніякого пафосу. Потім, коли побачиш їх портрет з орденами на дошці пошани, розумієш, що це герої. А в розмові – проста людина. Два дні ми спілкувались з одним чоловіком, а потім виявилось, що він олімпійський міжнародний суддя з східних єдиноборств, чемпіон з багатьма поясами.

В Корейських церквах всі хрещені Духом Святим, всі звершують таке саме служіння, як і ми, так же пастиря проповідують. В великих церквах служіння проходять на протязі дня через 2-3 години. До речі, найменші церкви мають більше п’ятисот членів. Тільки третина площі країни придатна для проживання, тому під кожним приміщенням, і під церквами теж, до семи поверхів внизу для комунікацій та автостоянок. І для міністра транспорту велика честь регулювати транспортом біля церкви, звершувати просте діло во ім’я Бога для святих.

Корейці дуже шанують старше покоління. Ми були в найменшій з церков Кореї, де місто довірило християнам опіку над престарілими людьми. Нам показали готель 4-зіркового рівня, в кімнатах по 1-2 людей. Двоє не тому, що нема місця, а щоб спілкуватися, якщо людина бажає. Тут одну людину обслуговують 2-3 чоловіка з персоналу. І нугабестівські реабілітаційні ліжка всюди стоять, зроблені спеціальні ліфти. В корейців дуже велика відповідальність перед старшим поколінням. Батьків віддають в ці будинки тільки тоді, коли діти розуміють, що при всій своїй посвяті батькам, вони не можуть створити таких умов проживання, які створено там. В ці будинки везуть не лишніх, а для кращого.

Коли ми приїхали в Корею, там ніхто не знав, що таке Україна. А ми думаємо, що весь світ тільки й думає про нас. Дуже потужно працює пропаганда проти України. Їм кажуть, що 67% українців за Путіна. Коли ми розповідали, що в цій війні вже загинуло десять тисяч людей, півтора мільйонів біженців, що зруйнований весь східний регіон і анексований Крим, то нам майже не вірили, настільки перекручену інформацію вони отримують. Ми не знаходили аргументів, щоб довести, поки не нагадали, що в них було в п’ятдесятих роках, коли комуністи прийшли з півночі і проголосили їх вільною територією. Тільки тоді вони зрозуміли. Драма їхньої історії відкрила їм очі на події в Україні. Коли нас показали по корейському телебаченню, то ми також казали, що в нас тут війна, руйнація.

Не даремно ми взяли з собою вишиванки! Коли їх вдягли, то вже й не знімали. Корейці захоплювалися ними, розглядали візерунки, питали, що вони означають.

Це пресвітеріанська церква, друга за розмірами, має до п’ятисот тисяч членів. У цьому залі чотири таких поверхи.

В цей день пастор проповідував на тему Дії 1:8 «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І він говорив, наскільки важливим є Дух Святий в житті кожного віруючого. Пастор казав: «Ми пресвітеріани. В Америці майже вся пресвітеріанська церква. Але тому, що вони ігнорували духовну складову, вони стали заручниками гомосексуалізму. А ми молимось, наповнені Духом Святим, і нас це не візьме».

Служіння починаються кожного дня з п’яти годин ранку. Це звичайне зібрання, на яке приходять до двадцяти тисяч людей за один раз. А в неділю збирається вся церква. Мене вразило, що навколо кафедри навіть на першому зібранні такої ранньої години, під час проповіді сідають двісті-триста дітей віком до десяти років. І вони ці півтори години майже не рухаються – так уважно слухають.

На фото урочисте богослужіння перед хрещенням. На сцену через декілька хвилин піднімуться більш двохсот священників-капеланів.

Поклоніння солдат за тридцять хвилин до водного хрещення. Це дві з половиною тисячі солдат, одягнених в одну форму, яку їм подарували перед хрещенням браття баптисти. Вони співають: «Я посвячую себе Господу». З ними капелан і командир академії.

Заради цього зібрання ми приїхали в Корею. Це будинок молитви баптистів на території воєнної академії корейської армії. Тут солдати впродовж декількох тижнів проходять курс підготовки до армії. Академія обслуговує до сорока тисяч солдат.

На території академії є чотири храми. Три з них – протестантсько-євангельські, один – католицький.

В Південній Кореї воєнне положення не менше серйозне, як у нас, бо північний сусід не припиняє обстріли. В країні нема призову, але кожен чоловік повинен з 20 до 36 років відслужити свій термін в армії. В Кореї всі люди мають високий рівень життя, і цей перехід від цивільного життя до військового часто викликає стрес. Солдату потрібно зняти цей стрес і призвичаїтись до військового життя. Тут йому в нагоді буде саме капелан. Він донесе до солдата 3 основні істини:

1. Солдат не розуміє, що смерть для нього абсолютно реальна. А капелан нагадує, що людина як народилась, так і помре. Завдання військових відстояти, захистить, по суті – ціною власного життя. Ніхто так не має віддавати своє життя за суспільство, як солдат. Бо якщо він взяв зброю, то на нього також націлена зброя, і він постійно перебуває під прицілом. Але що з тобою буде після смерті? Якщо ти примиришся з Богом, приймеш Ісуса, як Спасителя, то в тебе буде зовсім інший вихід. І солдат починає розуміти, що дійсно треба примиритись з Богом, бо, можливо, не повернеться до дому.

2. Жодна людина не хоче страждань. Але солдат повинен зрозуміти, що страждання – це найкращий інструмент, який змінює його, який може підняти на якісно вищий рівень, змінить характер. Це дуже проста логіка, і нам, християнам, треба це також пам’ятати. І тоді страждання перетворяться з виклику і проблеми в інструмент впливу. Таким чином створюється сильний дух у солдата. Через це проходячи, солдат стає непереможним. Він не боїться смерті, бо приймає страждання.

3. І третє, найголовніше, – це любов до ближнього.

Команда священиків з України в числі двохсот служителів і пастирів також приймала участь в водному хрещенні військових.

Більше двох тисяч майбутніх офіцерів приймають водне хрещення.

В Кореї є храм Гора молитви, де моляться постійно – 365 днівна рік і 24 години на добу. Тут збираються від декількох десятків тисяч до сотень тисяч людей. Цей храм, де молитва не припиняється ніколи багато років. Найкращі проповідники Кореї і світу вважають за честь проповідувати в цьому храмі. Вони проповідують один за одним, і кожні півтори години нова проповідь.

Тут люди реабілітуються, їм надають готелі, їжу. Але самі найкращі умови надають для людей, які важко працюють і які вдома не мають таких розкошів. Щоб людина пізнала прийняття не тільки в дусі, але й на побутовому рівні. Якщо людина зібрала гроші, відокремила два-три тижні для того, щоб шукати Господа, то їй надають найкращі умови.

Це приміщення Йонги Чо. Півтори години служіння, 15-20 хвилин молитва на інших мовах, і за всіх помолились, на всіх без винятку положили руки. Всі, хто був на служінні пішов додомупід благословенням.

 

 

 

 

 

 

 

Нотатки з зошитів:

«Проглядається особливе сердечне посвячення кожного члена церкви служінню, своєму місцю в служінні. Таке відчуття, ніби людина, яка звершує служіння повністю просякнута, поглинута своїм служінням Господу і перед Господом. Будь-яка проста дія виконується натхненно, захоплено, людина вся поринає в своє діло в Господі, людина вся увага, людина вся спрямована, вся захоплена. І хоч вона серед людей, вона сконцентрована не на людях, а на Господі, Якому служить».

І це фізичними очима видно, що людина подає тобі руку – а подає Господу. Така демонстрація, що люди нікого не бачать крім свого служіння.

«Молитва. В молитві велике посвячення. Молитви сотворяються відчайдушно. Кричать – від душі, плачуть – до сліз. Моляться не відволікаючись, віддаються молитві і душею і тілом. У всіх зібраннях явне наповнення Духом Святим, моляться Духом Святим, довіряють Духу Святому, надіються на Духа Святого. Дух Святий в особливій пошані».

 

То хто сказав, що в нас не може буть цього, що ми не чекаємо цього? Хто сказав, що над нами інший Бог чи не Той же самий Дух Святий? Там я побачив, шо шанс є і в нас.

Господи, ми побачили своїми очима, що Ти можеш зробити з країни Царство Твоє, як Ти можеш з бідності, з залежності, з приниження, з обмеження вивести людей в свободу, в розквіт. В нашому народі є всі потенційні можливості для цього. У нас тисячі храмів, тисячі молитовних будинків, мільйони книг. Ми молимся про те, щоб Ти благословив нас, підняв, оживив. Щоб для нас, для дітей наших, для міст і сіл, для держави нашої це все відбулось. Во ім’я Ісуса Христа! Амінь!

 

Фото і відео Володимира Ільчука

Запис з аудіо та редагування Лозовик Тамара

Прес-центр церкви «Заповіт Ісуса Христа»

Категория: